Преподобний Пафнутій, затворник Печерський, (XIII ст.) прийнявши чернецтво, невпинно плакав. Він завжди представляв у своєму розумі той час, коли при розлученні душі людини з тілом оточать Ангели і духи злоби, покажуть людині справи добрі та злі, нагадають їй про всі її справи, думки і бажання, про те, що вона забула і чого не вважала за гріх. Страшний час для грішника – час розлучення душі з тілом! Про це преподобний розмірковував, плакав і зітхав усе своє життя. Але «Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені". І преподобний Пафнутій й наприкінці своєї побачив лики ангельські, які, прийнявши його душу, піднесли її на Небо. Його ім'я згадується в 8-й пісні канону: «плачуть поминаючи блаженство, Пафнутіє, завжди плакав єси, нині ж радісно успадкувавши місця, молися там і нам в кров безплачевний вселитися». Пам'ять його разом з іншими святими отцями Дальніх печер - 28 серпня/10 вересня і особливо - 15/28 лютого.
|