Меню
Головна
Надвірнянський Деканат
Молитвослов
Правлячий архиєрей
Собор Святого Володимира
Бібліотека
Церковний календар
Дошка оголошень
Шлях до Христа
Шлюбні оповіді
Розпис Собору
Контакти
ФОТО
Притчі
Архів
Закон України Про свободу совісті та релігійні організації
Законодавство України
Цікаві Сайти
Статті
Християнські фільми
Архиєрей на спокої

Підрозділи
Архів
Архиєрей на спокої
Бібліотека
Головна
Дошка оголошень
Закон України Про свободу совісті та релігійні організації
Законодавство України
Контакти
Молитвослов
Надвірнянський Деканат
Правлячий архиєрей
Притчі
Розпис Собору
Собор Святого Володимира
Статті
ФОТО
Християнські фільми
Цікаві Сайти
Церковний календар
Шлюбні оповіді
Шлях до Христа

Преподобний Олексій Карпаторуський (1947)

Олександр Кабалюк, який згодом і нарікся преподобним Олексієм Карпаторуським, народився 12 вересня 1877 року в селі Ясіня в Марамороші — східній частині Закарпаття, в родині селян. Побожні батьки назвали сина на честь благовірного князя Олександра Новгородського. З дитинства він читав багато літератури, прагнув знань про віру.

 

Відслуживши в армії, Олександр зважився пов’язати своє життя з Церквою. Він пішов до прозорливого старця Бескидського монастиря, який порадив йому присвятити себе служінню Богу. У себе на батьківщині Олександр Кабалюк, після смерті батька вже ставши заможним господарем, якось познайомився з чоловіком, який прийшов з Почаєва до Закарпаття продавати духовну літературу. Він і розповів Олександру про Православну віру, про святині Православ’я та зокрема про Почаївську Лавру. І юнак набув бажання побувати там, відразу вирушивши із цим чоловіком до Почаєва; потім відвідав Київ, де пізнав красу православного богослужіння. Тут він познайомився з ченцями Печерської Лаври і розповів їм про нелегке становище українського населення в Карпатах, знемагав під важким австро-угорським гнітом.

 

Забезпечений тут богослужбовими і духовно-повчальними книгами, він став пробиратися потайки через дрімучі карпатські ліси; всі отримані книги приніс на батьківщину. Познайомившись з історією і довідавшись, що унія обманом була нав’язана українському народу, і бачачи, як уніатське духовенство на кожному кроці експлуатує зубожіле селянське населення, юнак Олександр вирішив присвятити себе духовному служінню і діяти як місіонер, сподіваючись, що тоді він зможе успішніше впливати на віруючих, щоб вони скинули з себе ярмо і повернулися в свою прадідівську віру, віру Православну.

 

Однак на місіонерську діяльність влада відповіла тим, що в районах православного руху жандарми зграями робили облави, били людей до крові і арештовували всіх, у кого виявляли православну літературу. Та гоніння не тільки не відлякали юнака, але ще більш зміцнили у вірі і бажання істинно і православно слідувати за Христом. Для того щоб набратися духовного досвіду, тоді ще  Олександр Кабалюк здійснює паломництва до Єрусалиму і на Святу Гору Афон, де в 1908 році настоятель Свято-Пантелеймонівського монастиря архімандрит Мисаїл благословляє Олександра іконою Пресвятої Богородиці «Акафісна» зі словами: «Прийміть від мене цю ікону Божої Матері і відвезіть її в свій край як благословення святої Афонської Гори».

 

У 1909 році він вступає на навчання до Яблочинського чоловічого монастиря. Про ці події на Афоні була видана брошура, в якій приводився короткий нарис з історії поширення Православ’я на Закарпатті та страждання українців під угорським і католицьким гнітом.

 

25 березня 1910 року, з благословення єпископа Холмського Євлогія, архімандрит Серафим звершив постриг Олександра Кабалюка, майбутнього Христового сповідника, в малу схиму з нареченням імені Олексія в честь Олексія, чоловіка Божого. 11 липня 1910 року послідувало висвячення в ієродиякона; 15 серпня, в день Успіння Божої Матері, — в ієромонахи. Після цього він починає нести послух, що стає справою всього його життя: служити священником у Закарпатті.

 

Отець Олексій отримує антимінс і комплект похідного храму зі складним іконостасом, шитим на полотні, іншу богослужбову утварь. Фактично несучи храм на своїх плечах, адже на батьківщині його могли схопити жандарми як «шпигуна», тому він таємно переправляється через австро-угорський кордон, щоб почати своє пастирське служіння.

 

Змучений народ без віри Христової його вже чекав із радістю. Але чекали священника там і жандарми. Вони всюди влаштовували облави, щоб його зловити. Та Господь оберігав його. Ієромонах Олексій прибув в село Ізу, де йому було призначено парафію. І одразу його хотіли заарештувати, але народ — від малого до великого — встав на захист свого пастиря. Отця Олексія не заарештували, побоялися повстання. Зберігся навіть лист начальника жандармерії, де зазначається про цей випадок: «Потрібно було б перестріляти весь народ в Ізі, і тільки тоді можна взяти від них священника».

 

Майбутній святий звершує тут богослужіння в приватному будинку. За короткий час ієромонах Олексій встигає сповідати і причастити Святих Христових Тайн понад тисячу осіб. Він охрестив близько 300 дітей, причому багато хто був в такому віці, що вже самі, тримаючи в руках свічки, співали: «Усі, що в Христа хрестилися…», і повінчав близько 30 подружніх пар. Так, наприклад, в 1912 році на свято Стрітення Господнього віруючі від радості, що нарешті почалися церковні служби, співали «Христос Воскрес!». Народ заповнив не тільки будинок, в якому звершувалося богослужіння, а й двір, сад, куди з відкритих вікон і дверей було чути спів.

 

Ця місія отця Олексія в Ізі справила на весь український народ Закарпаття сильне враження, що послужило поштовхом до руху за відродження Православ’я. Ієромонах Олексій таємно обійшов багато сіл, в яких відродився рух за Православну віру, всіх він зміцнював, втішав і підбадьорював, запевняючи, що Божа допомога їх не залишить.

 

Під час цих воістину апостольських подорожей віруючі оберігали свого апостола і допомагали йому переховуватися від жандармів. Деякий час він жив у Хусті, в самому центрі гонителів Православ’я. Тут, в будинку М. Палканінца, була влаштована домова церква, в якій о. Олексій вночі звершував богослужіння. Він сам згадував: «Коли я прощався з народом, говорив о. Олексій, то всі дали мені присягу (клятву) в тому, що ніколи не відступлять від святої Православної віри, хоча б їм загрожували мука і сама смерть». Коли говорили ці слова, то багато голосно плакали і зі сльозами проводили о. Олексія в дорогу…» І сам він насамперед був вірний цій клятві.

 

Його кілька разів заарештовували і тримали в імперській в’язниці. Під час Мараморош-Сиготського судового процесу майбутній святий сказав: «Тут відбувається релігійний процес… Тут, як в храмі, присутні віруючі і я як їх священник… Ми не винні ні в чому. Все, що нами було зроблено, звершено, виключно для Православної віри і для блага українського народу, а тому останнє слово в цій справі скаже сам Ісус Христос… Якщо доведеться нам страждати, ми постраждаємо за святу справу… Там – на Небесах – знають, що в наших серцях тільки одне бажання: влаштувати наше духовне життя».

 

Жандарми якось зайшли і до рідного дому о. Олексія та заарештували всіх його рідних, будинок замкнули. У той час о. Олексій знаходився в Чернівцях. Жандарми зробили обшук в будинку і всі книги і церковне начиння конфіскували. Організовувалися облави таємної поліції, щоб заарештувати преподобного. Дізнавшись про все це, о. Олексій пішов у Яблочинський монастир, де все детально розповів про нові гоніння проти православних на його батьківщині. Ця звістка блискавично рознеслася по всьому світу. Незабаром почали з’являтися статті в англійських і французьких газетах, засудження Ізянської влади проти беззахисного населення.

 

Після звільнення, архіпастир йому порадив виїхати в Америку подалі від репресій, що він і зробив. Але серцем своїм ієромонах залишався з Закарпаттям, беручи участь в житті православних громад краю листами і добрими порадами.

 

У 1921 році о.Олексій повертається на батьківщину. 17 серпня 1921 року він був обраний ігуменом Свято-Миколаївського монастиря в Ізі. У 1925 році — возведений у сан архімандрита. Потім він приймає велику схиму.

 

Помер архімандрит Олексій (Кабалюк) 19 листопада 1947 року в Домбокському жіночому монастирі.

 

12 березня 1999 року були набуті нетлінні мощі схиархимандрита Олексія. 21 листопада 2001 року Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир Сабодан (+2014) звершив у Свято-Миколаївському монастирі Ізи прославлення його в лику преподобних. Православні Східної Словаччини також шанують пам’ять архимандрита як сповідника. Мощі святого спочивають в Іза-Карпутлашському Миколаївському монастирі, настоятелем якого був святий Олексій. Для Закарпаття преподобний Олексій з’явився, Божим Промислом, апостолом Закарпаття, який запалив світло Христової віри в тисячах серцях. І полум’я це не згасає…

 

Автор: admin
Дата створення: 2023-11-22
Рубрика: Життєписи Святих
Перегляди: 2
Перейти до початку сторінкиПерейти на головну сторінку
Пошук

Вхід
Вхід [Login]

Пароль [Password]


Наш банер

Наші друзі

bogoslov.cv.ua

cerkva.te.ua



Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання







Свято-Духівський храм УПЦ КП м. Дніпропетровськ


Храм Усіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство

Газета Галичина



КНИГАРНЯ 'Є' - книжковий інтернет-магазин

Молитва иконе Спасу Вседержителю (часовня)





| Головна || Надвірнянський Деканат || Молитвослов || Правлячий архиєрей || Собор Святого Володимира || Бібліотека || Церковний календар || Дошка оголошень || Шлях до Христа || Шлюбні оповіді || Розпис Собору || Контакти || ФОТО || Притчі || Архів || Закон України Про свободу совісті та релігійні організації || Законодавство України || Цікаві Сайти || Статті || Християнські фільми || Архиєрей на спокої |