Святі 12 мучеників - Памфіл пресвітер, Валент (Уалент) диякон, Павло, Порфирій, Селевкій, Феодул, Юліан, Самуїл, Ілія, Данїл, Єремія, Ісая постраждали під час гоніння на християн, розпочатого імператором Деоклитіаном в 308 - 309 роках в Кесарії Палестинській. Святий мученик Памфіл, уродженець міста Беріта (Бейрут), здобув освіту в Олександрії, після чого був поставлений пресвітером в Кесарії. Він багато потрудився над звіренням і виправленням текстів Нового Заповіту, пошкоджених переписувачами. Виправлені копії святий Памфіл переписував і розсилав охочим їх мати. Таким чином ним були навернені до Христа багато язичників. Його працями і турботами в Кесарії була зібрана обширна бібліотека духовних книг, що служила християнській освіті. Блаженний Єронім (IV - початок V ст.) дуже шанував святого Памфіла і вважав себе щасливим, бо знайшов і зберігав у себе деякі його рукописи. Святому Памфілові в благовісті віри Христової діяльно допомагали святий Валент, диякон Елійськой церкви, людина похилого віку, що чудово знав Священне Писання, і святий Павло, що горів вірою і любов'ю до Христа Спасителя. Всі троє були ув'язнені на 2 роки управителем Кесарії Палестинської Урбаном. За правління його наступника Фірміліана в Єгипті були засуджені і відправлені до Килікії (Мала Азія) на золотоносні копальні 130 християн. Їх супроводжували до місця вигнання п'ять юнаків-братів. По дорозі назад до Єгипту вони були затримані в Кесарії і кинуті до в'язниці за сповідання Христа. Хлопців привели на суд до Фірміліана разом з ув'язненими раніше святими Памфілом, Валентом і Павлом. Назвавшись іменами старозавітних пророків - Ілії, Єремії, Ісаі, Самуїла і Даниїла, на питання про їх вітчизну хлопці відповідали, що вони громадяни Єрусалиму, розуміючи під цим Небесний Єрусалим. Фірміліан нічого не знав про місто з такою назвою, оскільки на місці Єрусалимі, зруйнованому імператором Титом в 70 році, було побудоване імператором Адріаном (117 - 138) місто, іменоване у той час Елій-Адріан. Фірміліан довго мучив хлопців, намагаючись дізнатися місцерозташування невідомого міста і схилити хлопців до віровідступництва; нічого не добившись, правитель присудив їх на усічення мечем разом з Памфілом, Валентом і Павлом.

Раніше цього довелося постраждати слузі пресвітера Памфіла 18-річному хлопцю Порфирієві, лагідному і покірливому. Почувши про ухвалений смертний вирок мученикам, він просив дозволу в управителя поховати тіла засуджених після їх страти, за що був побитий і спалений на багатті.

Свідок цього мучеництва, благочестивий християнин Селевкій, колишній воїн, вітаючи подвиг страждальників, підійшов до Памфіла перед стратою і розповів йому про мученицьку смерть святого Порфирія. Він тут же був схоплений воїнами і, за наказом Фірміліана, усічений мечем разом із засудженими.

Один із слуг правителя, Феодул, людина похилого віку і таємний християнин, вітаючи мучеників, ведених на страту, поцілував їх і просив помолитися за нього. Він був приведений воїнами на допит до Фірміліана і за наказом останнього розіпнутий на хресті.

Хлопець Юліан, родом кападокієць, підходячи до Кесарії, побачив тіла святих, кинуті без поховання на поживу звірям, підійшовши до них, Юліан преклонив коліна і поцілував тіла страждальників. Воїни, що стояли осторонь, схопили його, повели до управителя, який засудив святий Юліана на спалення. Тіла всіх 12-ти мучеників перебували без поховання протягом 4-х днів. Ані звірі, ані птахи не торкнулися їх. Збентежені цією обставиною, язичники дозволили християнам узяти тіла мучеників і поховати їх.