Святі мученики Роман, Яків, Філофей, Іперихій, Авив, Юліан і Паригорій постраждали у 297 році, в період гоніння Діоклітіана (284–305), у місті Самосати (у Сирії, на річці Євфраті).

У часі царювання римського імператора Нумеріана було велике гоніння на християн; до правителя міста Емези [2] надійшов тоді донос до місцевого єпископа, святого Сильвана; святитель разом із дияконом Лукою та читцем Мокієм, пов'язані, постали перед суддею. Переконавшись, що вони сповідають Христа Бога істинного, а ідолів не шанують і ганьблять, правитель розлютився. Не в силах будучи схилити сповідників Христових до ідолопоклонства улесливими промовами, суддя піддав бичування, після чого ув'язнив; довго нудилися там святі, доки правитель не вимагав їх до себе вдруге.

За правління імператора Олексія Комніна, який правив з 1081 по 1118 роках, у Константинополі розгорілася суперечка, що розділила на три табори чоловіків, освічених у питаннях віри і старанних у набутті чеснот. Йшлося про трьох святителів і видатних отців Церкви: Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого. Одні виступали за те, щоб віддати перевагу святого Василія двом іншим, оскільки він зумів пояснити таємниці природи як ніхто інший і був піднесений чеснотами на Ангельську висоту. У ньому, казали його прихильники, не було нічого низького чи земного, він був організатором чернецтва, главою всієї Церкви у боротьбі з єресями, суворим та вимогливим пастирем щодо чистоти вдач. Тому, робили висновок вони, святий Василій стоїть вище за святого Івана Златоустого, який за характером був більш схильний прощати грішників.

Священномученик Іполит, мученики Кенсорин, Савин, Фрисія діва та інші 20 мучеників постраждали у III столітті.

Святий Кенсорин був першим сановником у царювання римського імператора Клавдія II (268-270). За доносом він був узятий і ув'язнений за віру в Христа. Тут він іменем Господа Ісуса Христа воскресив померлого, після чого звернулися до Христа 20 воїнів – в'язнів. Разом зі святим Кенсорином вони були обезголовлені. Тоді ж була приведена до допиту дівиця Фрисія, яка мужньо сповідала себе християнкою і була піддана мукам. Після звірячих катувань вона була втоплена в морі.

Преподобний Зінон Печерський, постник, подвизався у Далеких печерах Києво-Печерського монастиря у XIV столітті.

Постом, молитвою та слухняністю благоугодив Богу. Після багатьох праць мирно спочив про Господа. Нетлінні мощі його відкрито спочивають у Далеких печерах. У 3-й пісні канону преподобним у Далеких печерах він прославляється як "сяючий постом". Пам'ять його святкується також 28 серпня та у 2-гу Неділю Великого посту

Преподобний Зинон, учень святителя Василія Великого, народився у місті Понті у багатій родині.

Служив при дворі імператора Валента (364–378) серед воїнів, із якими розсилалися царські грамоти. Після смерті Валента святий Зинон залишив світ і оселився в печері поблизу міста Антіохії.

Святий Феофил народився і виховувався в Царгороді за імператора Костянтина Порфірородного і матері його святої Ірини [1].

Під час нашестя арабів[2] він був призначений головнокомандувачем грецьких військ; завдяки особистої хоробрості та військовому мистецтву, він потопив багато ворожих судів і неодноразово завдав поразки арабам.

Благовірний Петро, цар Болгарський, був сином войовничого болгарського князя Симеона.

Святий Петро вирізнявся християнським благочестям, часто звертався до преподобного Івана Рильського (пам'ять 18 серпня, 19 жовтня), просячи його молитов, духовних настанов і порад.

Преподобний Ксенофонт, дружина його Марія та сини їх Аркадій та Іван, знатні константинопольські громадяни, жили у V столітті.

Незважаючи на багатство та знатність, вони відрізнялися душевною простотою та добрим серцем. Бажаючи дати своїм синам Івану та Аркадію, більш повну освіту, вони відправили їх у фінікійське місто Бейрут.

Святі мученики Ананія, пресвітер, Петро, темничний страж, і з ними 7 воїнів постраждали у Фінікії у 295 році.

Під час гонінь на християн імператора Діоклітіана (284–305) до фінікійського правителя Максима привели святого Ананію за сповідання віри в Христа та небажання поклонятися ідолам. Його били молотками, палили вогнем і на обпалене тіло сипали сіль.