Святий апостол Апеллій з числа 70-ти був єпископом у місті Смирні (Східний берег Егейського моря). Про нього згадує святий апостол Павло у Посланні до Римлян (16, 10).

Святий апостол Апелій з числа 70-ти був єпископом у місті Смирні (Східний берег Егейського моря). Про нього згадує святий апостол Павло у Посланні до Римлян (16, 10).

Святий апостол Апеллій з числа 70-ти був єпископом у місті Смирні (Східний берег Егейського моря). Про нього згадує святий апостол Павло у Посланні до Римлян (16, 10).

Святі дівиці Минодора, Митродора і Нимфодора (305 - 311), рідні сестри, походили з Віфінії (Мала Азія). Відрізняючись особливим благочестям, сестри-християнки побажали зберігати незаймане життя і не стикатися зі світом. Вони обрали собі відокремлене місце в пустелі і проводили своє життя в подвигах посту і молитви. Слава про святість життя дівиць скоро поширилася, оскільки за їх молитвами стали відбуватися зцілення хворих. Вифинською областю керував у той час правитель по імені Фронтон, який наказав схопити сестер і привести до нього. Спочатку він намагався переконати їх відректися від Христа, обіцяючи великі почесті і нагороди.

Святитель Іоаникій, Патріарх Сербський, був родом з міста Прізрен. Відомо, що спочатку він був секретарем при королі Карлі Сербському, потім, з 1339 року, - керував Церквою  в сані архієпископа. В 1346 році Собор всіх сербських архіпастирів, на якому був присутній і Патріарх Болгарський, за бажанням короля Душана, обрав архієпископа Іоаникія Патріархом Сербської Православної Церкви. Преставився святитель Іоаникій 3 вересня 1349 року і був похований в Печській обителі.

Мучениця Василіса Никомидійська постраждала за віру Христову при імператорі Діоклитіані. Правитель Нікомидії Олександр наказав схопити дев'ятирічну Василісу і примушував її відректися від Христа. Проте юна отроковиця проявила непохитну твердість  вірності своєму Господеві і за це була піддана тривалим витонченим мукам. Але благодаттю Божою свята мучениця залишилася живою і неушкодженою. Це явне для всіх присутніх прояв сили Божої так потрясло правителя Олександра, що він теж увірував у Христа і визнав себе християнином. Будучи хрещений єпископом Антоніном і проживши недовго в істинному покаянні, мирно відійшов до Господа, а слідом за ним і святая Василіса. Кончина її була по християнськи мирною і супроводжувалася чудесними знаменнями милості Божої (+ 309).

Свята Фива диякониса згадується святим апостолом Павлом  Посланні до Римлян (16, 1 - 2).

Блаженний Іоан Ростовський Милостивий (Волосатий) подвизався в Ростові в подвизі юродства, терплячи нестатки й скорботи. Він не мав постійного притулку і лише зрідка відпочивав у будинку свого духівника, священика Всіхсвятської церкви, або в однієї старенької вдови. Живучи в смиренності, терпеливості та безперервній молитві, він духовно опікувався багатьма людьми,  зокрема і преподобним Іринархом, затворником Ростовським (пам'ять 13 січня). Після довгих подвигів він помер 3 вересня 1580 року і був похований, за заповітом, біля церкви святого Власія, за вівтарем.

Блаженний Іоан Ростовський Милостивий (Волосатий) подвизався в Ростові в подвизі юродства, терплячи нестатки й скорботи. Він не мав постійного притулку і лише зрідка відпочивав у будинку свого духівника, священика Всіхсвятської церкви, або в однієї старенької вдови. Живучи в смиренності, терпеливості та безперервній молитві, він духовно опікувався багатьма людьми,  зокрема і преподобним Іринархом, затворником Ростовським (пам'ять 13 січня). Після довгих подвигів він помер 3 вересня 1580 року і був похований, за заповітом, біля церкви святого Власія, за вівтарем.

Священномученик Анфим, єпископ Никомидійський, і з ним інші мученики постраждали під час гоніння на християн при імператорах Діоклітіане (284 - 305) і Максиміані (284 - 305). Переслідування християн особливо загострилися після того, як в Никомидійському імператорському палаці сталася пожежа. Язичники звинуватили християн у навмисному підпалі і проявили по відношенню до них нечувану жорстокість. Так, в одній тільки Нікомидії в день Різдва Христового було спалено в храмі до двадцяти тисяч молільників. Однак ці нелюдські дії не злякали християн: вони твердо сповідали свою віру і приймали мученицьку смерть за Христа. Так, страдницьки померли в той час святі Дорофей, Мардоній, Мігдоній, Петро, Індіс і Горгоній. Одні з них були усічені мечем, інші – спалені, засипані землею або втоплені в морі.