В доленосний для святого Православ’я час було засновано Манявський скит і першим його ігуменом став Іов Княгиницький. Народився він у Тисмениці на Прикарпатті. Сім’я, в якій народився Іван (його світське ім’я) була досить заможною. Батьки віддали молодого юнака на навчання до монастирської школи в Уневі, після закінчення якої майбутній подвижник став навчатися в Острозькій Академії, яка була щойно заснована великим князем Костянтином Острозьким. Цей захисник українського православ’я добре розумів, що без високої освіти не можливо було протистояти католицькій єзуїтській освіті. Князь Костянтин Острозький запросив Івана Княгиницького на викладацьку працю і до богословського освітнього гуртка Острозької Академії.

Святитель Михаїл, перший митрополит Київський і всієї Руси (992), згідно Йоакимівського літопису, родом сирієць, за іншими літописними повідомленнями – болгарин або серб. У 989 році він прибув з Корсуні разом з іншими священнослужителями до святого рівноапостольного князя Володимира (пам'ять 15/28 липня), незадовго до цього (в 988 році) прийняв Хрещення. На долю першого митрополита Руської Церкви випало нелегке, але благодатне служіння. Він ревно обходив новопросвічену Руську землю, проповідуючи Святе Євангеліє, хрестячи і навчаючи новонавернених людей, засновуючи перші храми і духовні училища. У Ростові він заснував першу дерев'яну церкву в честь Успіння Пресвятої Богородиці і поставив там єпископом Феодора Грека. Святитель Михаїл був мудрим і тихим, хоч і суворим ієрархом. Руська Церква зберегла пам'ять про заслуги первосвятителя: в синодиках Новгородського і Київського Софійських соборів він по праву іменується первоначальником

Святитель Михаїл, перший митрополит Київський і всієї Руси (992), згідно Йоакимівського літопису, родом сирієць, за іншими літописними повідомленнями – болгарин або серб. У 989 році він прибув з Корсуні разом з іншими священнослужителями до святого рівноапостольного князя Володимира (пам'ять 15/28 липня), незадовго до цього (в 988 році) прийняв Хрещення. На долю першого митрополита Руської Церкви випало нелегке, але благодатне служіння. Він ревно обходив новопросвічену Руську землю, проповідуючи Святе Євангеліє, хрестячи і навчаючи новонавернених людей, засновуючи перші храми і духовні училища.

В кінці першого тисячоліття християнської ери Свята Афонська Гора, що лежить на кордоні грецького і слов'янського світу, наповнилася видатними подвижниками благочестя. За Промислом Божим чернеча життя на Афоні особливо процвела тоді, коли наверненим слов'янським племенам потрібно було освічуватися високими прикладами чернечого діяння. Свята Гора стала притулком і розсадником чернечого життя не тільки для греків, але і для слов'ян.

Першим благовісником Євангелія Христового  на землях України був апостол Андрій Первозванний. Коли після зішестя Святого Духа апостоли кидали жереб, вирішуючи, куди кому йти проповідувати Христову віру, йому випала Скіфія. Скіфією в античному світі називали загалом Східну Європу і, зокрема, безмежні простори на північ від Чорного моря, тобто землі теперішньої України. Про благовістя апостола Андрія у Скіфії свідчать такі давні християнські письменники, як Іполит Римський(ІІІ ст.), церковний історик Євсевій Кесарійський(IV ст.) та інші.

Восьма неділя після празника Пасхи, а перша після П’ятдесятниці називається неділею Всіх святих. Вона завершує коло рухомих свят. Цього дня наша Східна Церква віддає особливу почесть усім тим, які є плодом дарів Святого Духа.  "У цей день, в неділю після П'ятдесятниці, — читаємо в синаксарі цієї неділі, — святкуємо празник Всіх святих скрізь — в Азії, Лівії, Європи, на півночі й півдні. Цей празник наші божественні Отці установили й наказали святкувати після Зіслання Святого Духа, наче показуючи нам взір, як прихід всесвятого Духа вплинув на апостолів. Він освятив і зробив премудрими тих, що з нашої природи, щоб їх поставити на місце грішних ангелів, і Христові Богові привів: одних через муки і кров, инших через постійність у чеснотливому житті". Диякон Костянтин (VI ст. ) з Царгорода у своїй проповіді в першу неділю після Зіслання Святого Духа каже: "Грецька Церква визначним і дуже світлим празником поминає ці славні всесвітні безсмертні квіточки, що їх видала ціла земля, постійно наводнювана ріками Святого Духа".

Священномученик Елладій, єпископ (VI-VII) за сповідання віри в Христа був кинутий у вогонь, але залишився неушкоджений; мученицьки помер від тяжких побоїв. У службі святому сказано, що в темниці його відвідав Господь Ісус Христос і зцілив від ран. За деякими джерелами святий Елладій постраждав від персів під час навали їх на східні області Римської імперії в IV столітті.

Свята мучениця Єликонида жила в III столітті в місті Салоніки. Під час гоніння на послідовників Христа святая Єликонида прийшла в місто Коринф і стала переконувати язичників залишити служіння бездушним ідолам і поклонитися Єдиному Істинному Богу, Творцю всесвіту. За цю проповідь вона була схоплена і приведена до правителя Перинія, який і ласками, і погрозами марно намагався схилити святу до принесення жертви ідолам. Свята мучениця була піддана катуванням, але мужньо перенесла їх. Тоді її кинули в палаючу піч, але вона вийшла звідти неушкодженою, бо Ангел Господній остудив жар. Вважаючи святу "чарівницею", правитель придумував для неї нові муки. З голови стали здирати шкіру, груди і голову їй обпалювали вогнем.

Святитель Ігнатій, єпископ Ростовський, народився в благочестивій родині і був вихований у всякій християнській чесноті. Переконавшись в суєті світу цього, він відрікся від світу і прийняв постриг в чернецтво в Богоявленському монастирі Ростова Великого, в якому пізніше був деякий час настоятелем в сані архімандрита. У 1261 році святий Ігнатій був зведений на єпископську кафедру Ростова Великого. Ставши єпископом, він, «прийняв паству словесних овець», «добре» пас «церкву Христову», «просвіщаючи затьмарені серця всіх, наставляючи на шлях істинний». Просвітництво Білозерського краю святою вірою і побудова в 1269 році першої обителі в ім'я Святої Трійці на березі Белоозера – все було в правління святого Ігнатія Ростовською єпархією. Він управляв єпархією протягом 26 років, в один з найважчих періодів в історії Русі – монголо-татарського ярма. В цих умовах єпископ Ігнатій невтомно і самовіддано трудився в творенні Руської Церкви і Вітчизни, стверджуючи паству у вірності святому Православ'ю.

Святитель Леонтій із молодих літ відбував подвиг у Печерському монастирі й став першим з його ченців, якого було висвячено на єпископа. Святитель був людиною освіченою й великим подвижником. Після висвячення в єпископи провадив рівноапостольну місійну працю в Ростовській єпархії (третій єпископ на цій кафедрі), що знаходилася далеко на півночі великої Київської держави, серед поган, ворожих християнству. Святитель Леонтій зазнав багато переслідувань від поган. Вигнаний ними з міста Ростова, побудував за містом у полі невелику церковцю, у якій навчав молодь істин Христової віри. Одного разу батьки цих дітей прийшли до святителя, щоб убити його. Єпископ Леонтій не злякався їх, а вийшов до них із хрестом у руках, і вони відступили від свого наміру, а дехто навіть охрестився.