Святий Вонифатій Милостивий, єпископ Ферентійський, жив у Італії VI столітті.

Син бідної вдови, він з дитинства виявляв риси любові до ближнього, що сягала самовідданості. Так, наприклад, при зустрічі з бідними він віддавав їм навіть свій одяг і переносив терпляче закиди за це з боку своєї матері, доки не зрозуміла була вона одним випадком, який переконав її, що нещасливість сина її угодна Богові і привертає додому чудесну відплату Божу

Преподобний Ілля Муромець, Печерський, у Ближніх печерах, був родом з Мурома, трудився в Києво-Печерській обителі і помер близько 1188 року.

Преподобний Ілля спочиває в молитовному становищі: «Три перші пальці з'єднані разом і простягнуті, а два останні, безіменний і мізинець, пригнуті до долоні. Преподобний спочиває в молитовному становищі і чарівно викриває розкол» (джерело).

Святий мученик Полієвкт був родом з Кесарії[1], де він з великим успіхом проповідував про Христа, звертаючи багатьох невіруючих від ідолослужіння у святу християнську віру. За свою проповідь він був схоплений і кинутий у в'язницю. Після невпинних умовлянь зректися Христа він був роздертий по всьому тілу залізними пазурами, потім розбили йому щелепу і кинули в розпечену піч.

Святі Ілля, Пров та Арис походили з Єгипту.

Вони сповідували християнську віру і через ревність щодо слави Божої відвідували страждальців за Христа, ув'язнених у в'язницях, втішаючи їх серед мук і виліковуючи їх від ран.

Святий мученик Воніфатій був рабом багатої молодої римлянки Аглаїди і перебував з нею у беззаконному співмешканні. Але обидва вони відчували докори совісті і хотіли якось обмити свій гріх. І Господь пошкодував їх і дав їм можливість очистити гріхи своєю кров'ю та закінчити грішне життя покаянням.

Антоній Великий народився в Єгипті близько 250 року від благородних та багатих батьків, які виховали його у християнській вірі.

У вісімнадцять років він втратив своїх батьків і залишився один із сестрою, яка була під його опікою. Якось він ішов до церкви і міркував про святих апостолів, як вони залишили все, щоб іти за Господом. Входячи у храм і почув євангельські слова: «Якщо хочеш бути досконалим, іди, продай маєток твій і роздай жебракам, і матимеш скарб на Небі, і йди за Мною» (Мф.19:21). 

Святий Опанас (Афанасій) народився в Олександрії; мати його, подібно до Анни, яка привела сина свого Самуїла до храму Господнього (1Цар.1:28), так само привела його до святителя Олександра, патріарха Олександрійського, і віддала в храм на служіння Богу. І він став при храмі проводити своє життя, ревно виконуючи Божі заповіді.

Святитель Кирило походив із знатної та благочестивої християнської родини. Він вивчив світські науки, у тому числі і філософію, але найбільше прагнув набути знання Святого Письма та істин християнської віри. У юності Святитель Кирило вступив у скит святого Макарія у Нітрійських горах, де пробув шість років. Патріарх Олександрійський Феофіл (385–412 рр.) висвятив його у сан диякона, зарахував до кліру і, бачачи його обдарованість, доручив виголошувати проповіді.

Преподобний Маркіан жив у IV столітті. 

Вийшовши в пустелю, він багато років провів на самоті, у невпинних молитвах і суворому пості. Збудувавши собі малу келію, він зачинився в ній і ніколи не запалював свічки, коли ночами звершував молитовне правило за Псалтирем, оскільки Господь висвітлював келію Божественним світлом

Народився Єгипті близько 301 року. З любов'ю і старанністю послужив він своїм батькам у старості, виконуючи заповідь про шанування батьків, і по смерті їх став зовсім вільним від життєвих турбот. Під керівництвом досвідченого старця-ченця преподобний Макарій почав проходити безмовне чернече життя і рукоділля. Спочатку він оселився в пустельному місці неподалік селища, де жив, потім преподобний переселився на Нітрійську гору в Фаранській пустелі