Преподобний Сава Сторожевський

Дні пам'яті: 19 січня/1 лютого, 10/23 серпня, 3/16 грудня

Преподобний Сава Сторожевський, Звенигородський, в ранній юності пішов від світу, прийнявши постриг від преподобного Сергія Радонезького, і був одним з перших його учнів і сподвижників.

Преподобний любив безмовне життя, уникав розмов з людьми і перебував у постійній праці, плачі про злидні своєї душі, пам'ятанні суду Божого. Преподобний Сава для всіх людей був зразком простоти та смирення, він придбав таку глибоку мудрість духовну, що ще "в монастирі Сергія був духівником всьому братству, старцем поважним і вельми навчальним".

Коли великий князь Димитрій Донський, в подяку за перемогу над Мамаєм, влаштував на річці Дубенці обитель Успіння Божої Матері, її ігуменом, але благословення преподобного Сергія, став Сава. Зберігаючи простоту свого подвижницького життя, він харчувався тільки рослинною їжею, носив грубий одяг, спав на підлозі. 

У 1392 році братія Сергієвої Лаври, після переходу ігумена Никона на безмовність, вблагала преподобного Саву прийняти ігуменство в обителі. Тут він "сумлінно дозираючи доручене йому стадо, як лише міг і молитви отця його блаженнаго Сергія дуже допомогали йому". Переказ відносить до часу його ігуменства віднайдення водного джерела за стінами Лаври.

З великою любов'ю і повагою ставився до преподобного Сави князь Юрій Дмитрович Звенигородський, хрещений син преподобного Сергія. Він обрав преподобного Саву духівником і упросив прийти дати благословення його оселі. Преподобний сподівався повернутися в свою обитель, але князь ублагав його залишитися і закласти "в вітчизні його, біля Звенигорода, де є місце назване Сторожі", нову обитель.

Прагнучи до відокремленого і безмовного життя, преподобний прийняв пропозицію Звенигородського князя Юрія Дмитровича і перед іконою Божої Матері зі сльозами виклопотав Її покрову пустельному місцю. На Сторожевській горі, де колись розташовувалася варта, яка охороняла Москву від ворогів, заснував він невеликий дерев'яний храм Різдва Пресвятої Богородиці (1377), а недалеко від нього поставив малу келію для себе.

У 1399 році тут же преподобний влаштував монастир, з любов'ю приймаючи всіх шукаючих безмовного житія. Багато потрудився преподобний Сава при влаштуванні своєї обителі. Сам викопав криницю під горою, звідки носив на плечах своїх воду, обгородив монастир дерев'яною огорожею, а в версті від нього, в яру, викопав собі келію для безмовного житія. 

У 1399 році преподобний благословив свого духовного сина, князя Юрія, йшов у військовий похід, і передбачив йому перемогу над ворогами. Молитвами святого старця військам князя була дарована швидка перемога. Працями преподобного Сави в обителі був збудований кам'яний соборний храм Різдва Пресвятої Богородиці.

Помер святий Сава в глибокій старості 3 грудня 1406 року. 

Шанування преподобного місцевими жителями почалося відразу після його кончини. Чудодійна цілюща сила, яка випромінювалася від гробу преподобного, його численні явлення переконали всіх, що ігумен Сава "є воістину світило Божественного світла, яке не заходить, а освітлює всіх промінням чудес". У грамоті 1539 преподобний Сава називається чудотворцем. Особливо шанував його цар Олексій Михайлович, який неодноразово ходив пішки нa поклоніння в обитель преподобного. Переказ зберіг для нас чудову розповідь про те, як преподобний Сава врятував його від лютого ведмедя. 

Як оповідає житіє преподобного Сави, складене в XVI столітті, в кінці XV століття (1480 - 1490 роках) ігумену Саввинської обителі Діонісію після вечірнього правила з'явився старець і звернувся до нього: "Діонісію! Вставай і напиши лик мій на іконі". На питання Діонісія, хто він, той що з'явився відповів: "Я Сава, начальник сього місця". Ветхий старець обителі Авакум, котрий у юності преподобного, описав зовнішність святого. Точнісінько таким з'явився він ігумену Діонісію, який виконав веління і написав ікону преподобного Сави. 

Святкування преподобному Саві було встановлено в 1547 році, на Московському Соборі. 19 січня/ 1 лютого 1652 року знайдені нетлінними мощі преподобного