Преподобний Євсевій пустельник жив у IV столітті і трудився на горі поблизу селища Асіха в Сирії. Він проводив вельми суворе життя, перебуваючи завжди під відкритим небом і терпляче переносячи літню спеку та зимовий холод; одяг преподобний носив шкіряний, харчувався квашеними горохом і бобами. Будучи вже немічним старцем, на всю Велику Чотиридесятницю їв всього 15 смокв. Коли до преподобного Євсевія стало стікатися багато народу, він прийшов до ближнього монастиря, влаштував у монастирській стіні невелику огорожу і в ній перебував до смерті. Преподобний Євсевій дожив до глибокої старості, померши у віці 90 років, після 400 року.

Преподобна Єфросинія народилася на початку V століття в місті Олександрії в родині знатних і багатих батьків і була єдиною дитиною. Мати Євфросинії померла рано. Виховував дівчинку батько, Пафнутій, який був глибоко віруючим, благочестивим християнином. Він часто відвідував монастир, ігумен якого був його духовним наставником. Коли Євфросинії виповнилося 18 років, батько хотів видати дочку заміж. Він попрямував до монастиря до свого наставника, щоб отримати благословення на майбутній шлюб дочки. Ігумен розмовляв з дівчиною і дав їй своє благословення, але свята Євфросинія прагнула до чернечого життя. Прийнявши таємно постриг від ченця-мандрівника, вона покинула рідну домівку і вирішила вступити в обитель, щоб провести життя на самоті і молитві. Побоюючись, однак, що в жіночому монастирі її виявить батько, вона, назвавши себе євнухом Ізмарагдом, прийшла в той самий чоловічий монастир, який з дитинства відвідувала разом з батьком. Ченці не впізнали переодягнену в чоловічий одяг Євфросинію і прийняли в свою обитель. У відокремленій келії в працях, пості та молитві свята Євфросинія провела 38 років і досягла високої духовної досконалості. Її батько сумував через втрату улюбленої дочки і не раз, за порадою настоятеля, розмовляв з ченцем Ізмарагдом, відкриваючи йому свою печаль, і знаходив у нього духовну розраду. Перед кончиною преподобна Євфросинія відкрила зажуреному батькові свою таємницю і просила, щоб ніхто, крім нього, не готував до поховання її тіла. Поховавши дочку, Пафнутій роздав все своє майно бідним і монастирю і прийняв чернецтво. Десять років, аж до своєї кончини, він трудився в келії своєї дочки.

Преподобний Пафнутій, затворник Печерський, (XIII ст.) прийнявши чернецтво, невпинно плакав. Він завжди представляв у своєму розумі той час, коли при розлученні душі людини з тілом оточать Ангели і духи злоби, покажуть людині справи добрі та злі, нагадають їй про всі її справи, думки і бажання, про те, що вона забула і чого не вважала за гріх. Страшний час для грішника – час розлучення душі з тілом! Про це преподобний розмірковував, плакав і зітхав усе своє життя. Але «Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені". І преподобний Пафнутій й наприкінці своєї побачив лики ангельські, які, прийнявши його душу, піднесли її на Небо. Його ім'я згадується в 8-й пісні канону: «плачуть поминаючи блаженство, Пафнутіє, завжди плакав єси, нині ж радісно успадкувавши місця, молися там і нам в кров безплачевний вселитися». Пам'ять його разом з іншими святими отцями Дальніх печер - 28 серпня/10 вересня і особливо - 15/28 лютого.

Повість про будівництво та оздоблення Великої соборної Успенської церкви

Чудова церква лаврська була влаштована волею і Промислом Самого Господа Бога за молитвами первоначальників Печерської обителі – преподобних Антонія і Феодосія.

Один із нащадків варязького князя Африкана, на ім'я Шимон, вигнаний своїми родичами з рідної землі, прийшов на Русь до благовірного князя Ярослава, який з пошаною прийняв його і розташував у свого сина Всеволода. Цей Шимон незабаром увійшов у довіру до Всеволода і користувався великим впливом. За князювання Ізяслава Ярославовича в Києві прийшли на Руську землю половці. Проти них виступили троє князів – Ізяслав, Святослав і Всеволод з Шимоном. Збираючись у похід, Шимон зайшов до проподобного Антонія за благословенням на бій. Старець відверто передбачив погибель, котра їх чекала. «Ти ж, - сказав блаженний старець, - будеш спасений і покладений тут у церкві, яка тут створиться». І коли Шимон лежав на полі поранений, то побачив велику церкву і заволав: «Господи, позбав мене від гіркої смерті молитвами Пречистої Твоєї Матері і преподобних Антонія і Феодосія Печерських!» І тут якась невидима сила вибрали його з-поміж мертвих, він зцілився від ран і благополучно повернувся в Київ.